Савчук Петро Іванович

Савчук Петро Іванович

(05.06.1982 - 26.12.2024)

Петро Савчук народився  у селі Дубівці. Тут, серед рідних полів і стежок, промайнуло його дитинство. Тут він навчався у Дубовецькій школі, тут формувався його характер. Після навчання пішов працювати водієм на завод «Івано-Франківськцемент». Життя не раз випробовувало його на міцність: у 22 роки він втратив батька, але, зібравши сили, став опорою для своєї родини. Одружився, радів народженню двох дітей, працював, творив майбутнє для найдорожчих.

Коли Україна покликала своїх синів, Петро не вагався. У березні 2022 року він був призваний, та через певні обставини отримав відстрочку до кінця року. Але 27 грудня 2022 року він став до лав захисників України. Його шлях на війні – це безперервний рух, навчання, переведення, виконання щораз складніших завдань.

Від Волині та Рівного – до Надвірної, де він став водієм бойової машини «Град». Згодом – полігон на Львівщині, а далі — найгарячіші точки сходу України: Донецьк, Бахмут, Ямпіль, Харківщина, Куп’янськ, Чугуїв, Лиман, Часів Яр. Там, де найважче – Петро був першим. Там, де потрібна була точність, витримка і холодний розум – він став снайпером, виходив на нульові позиції, ризикуючи кожного дня найціннішим.

У грудні 2023 року отримав контузію, але вже через два тижні повернувся до побратимів. У січні – знову позиції, знову поранення. І знову – повернення до строю, бо він вмів сказати лише одне: «Хлопці там, я маю бути з ними».

У листопаді 2024 року його перевели до 33-ї окремої механізованої бригади. Мав служити водієм, та пішов у піхоту – допомагати тим, кому була потрібна його сильна рука й надійне плече.

26 грудня 2024 року, під час виходу на завдання, Петро загинув внаслідок артилерійського обстрілу в Донецькій області, у селі Дачне Покровського району. 4-го січня 2025 року тіло Петра, на позивний «Шпріц», рідна земля прийняла в свої обійми…

У захисника залишилися син, дочка та дружина.

Вічна пам'ять та шана Герою!