Монастир капуцинів в Маріямполі
У 1742 році, власник Маріямполя Ян Каєтан Яблоновський, перебуваючи в Любліні, познайомився з чернечим чином капуцинів, який був незнайомим для нього, і запросив їх представників до свого містечка. Князь придбав від греко-католицького священика Сочинського земельну ділянку за 600 злотих для будівництва монастиря та подарував ченцям частину своїх власних угідь. Вже в листопаді цього ж року був зведений дерев’яний монастир, поруч з яким була збудована каплиця (яка була освячена 15 жовтня 1742 року). Будівництво кам’яного монастиря та костелу святого Антонія було завершено в 1757 році.
Ченці капуцині проводили активну місіонерську та культурно-просвітницьку роботу серед католицького населення. Шляхта з навколишніх міст і сіл відправляла своїх дітей до колегіуму (де викладали філософію та риторику), який функціонував при монастирі. У 70-х роках XVIII століття, з приходом австрійської влади, монастир потерпав від занепаду. У 1783 році, радник імператора Вацлав Ян Мергелик рекомендував його закрити, оскільки вважав, що він не виконує суспільно-корисної функції. За цісарським декретом і рішенням губернатора від 15 січня 1784 року, монастир було ліквідовано, і капуцини покинули його в серпні 1784 року, вирушивши до конвенту у Львові та Олеську.
При австрійському пануванні монастир капуцинів був переданий в експлуатацію сестрам милосердя святих Вікентія і Павла ордену харіток. Храм віддали Маріямпільській католицької громаді. У 1945 році черниці залишили обитель. У монастирі капуцинів у різний час розміщувалися дитячий притулок, ЛТП, колонія.
