Село згадується 2 січня 1441 року у книгах галицького суду.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної.
Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село передане з Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства до Станиславівського повіту Станиславівського воєводства.
1 серпня 1934 р. у межах адміністративної реформи в Другій Польській Республіці село включене до новоствореної об'єднаної сільської ґміни Делеюв.
На 1.01.1939 в селі з 1340 населення було 720 українців-грекокатоликів, 40 поляків, 220 польських колоністів міжвоєнного періоду і 360 українців-латинників.
Крайнє село Дубовецької громади яке межує з Тернопільською областю. Підпорядковується Деліївській сільській раді. Донедавна на території села працювали медпункт, бібліотека, колгосп, ветеринарна аптека, клуб, дитячий садочок, школа (не працює з 31.08.2017). У цей час працює клуб, бібліотека, медпункт та магазин.
Сьогодення
На території села є реконструйована дерев'яна церква, яка збереглась з часів Другої Світової війни. Недалеко від церкви, у глибині лісу, є капличка Божої Матері. За переказами населення, на тому місці з'являлася Пречиста. І з її сліз виникла криниця з цілющою водою. Щорічно там відбуваються богослужіння за участю багатьох священиків України. Також є старий польський цвинтар, де поховані пани Баранови (з часів польської окупації). На жаль зараз село малолюдне, проживають в основному люди похилого віку.
Легенда про церкву та капличку в Бишеві.
Бишів – невеличке, але мальовниче село, що розкинулось на схилах двох горбів,недалеко від лісу, 14 км від райцентру – м. Галича. Перша згадка про село датується XV ст. У давні часи тут був монастир. Древня легенда, що передається із покоління в покоління, розповідає про жорстоку татарську навалу. Напад ворогів був цілком несподіваний. В монастирській церкві відбувався шлюб. В паніці люди почали вибігати з церкви і одразу потрапляли під нещадні удари татарських шабель. Один з ворогів стяв голову молодій нареченій. На тому місці виріс барвінок у формі вінка і стрічок, його можна і тепер побачити. Село і монастир були знищені вщент. Вцілілі жителі переселилися в інше місце, де якраз розташоване село сьогодні. З останків монастиря була збудована дерев’яна церква, яка існує й донині. Жив у селі побожний чоловік-Василь Карп’як. Був людиною дуже убогою. Він умів добре пошивати дахи соломою, тож цим і заробляв собі на хліб. Коли п. Василь постарів, люди подавали йому допомогу-хліб, молоко, одяг. Так доживав чоловік свого віку. Правда, допомоги ніколи не просив: односельчани самі приносили йому харчі, дивлячись на його вбогість.
Пан Василь завжди ходив до лісу на те місце, де стояв монастир, там молився, а пізніше збирав гриби чи ягоди.
Було це на початку 60-х років. Якось між святами Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці п. Василь пішов, як завжди, помолитися на улюблене місце, потім збирав гриби. Раптом побачив незвичайне сяйво перед собою. У тому дивному світлі, трохи вище кленового куща, стояла Пречиста Діва Марія. Була зодягнута у білу сукню та блакитну накидку. Стояла на хмаринці босими стопами. З-під сукні було трохи видно пальці ніг. Побачивши чудову з’яву на відстані всього одного метра від землі, п. Василь впав навколішки, охоплений великим страхом. Зненацька почув: “Не бійся!” Після цих слів переляк зник безслідно. Богородиця заговорила: – Збираєш гриби? Збирай. Отець Небесний дав їх людям на поживу… Я прийшла напімнути вірним, щоб змінили своє життя, щоб так тяжко не ображали Господа. Передай, щоб багато і щиро молилися, каялися, дотримувалися постів, давали милостиню. І якщо хтось тобі подасть допомогу, то буде мати Бога. Скажи людям, нехай почистять монастирську криницю, бо там вода цілюща, допоможе при різних недугах. Також на місці, де був монастир, треба побудувати капличку, а на місці об’явлення-хрест. Передай людям, щоб образ ІсусаХриста, який був колись в монастирі, а зараз знаходиться у церкві, перенесли з процесією назад, на місце, де був монастир… Ти будеш багато страждати після того, як розкажеш про те, що бачив… Помреш на дуже велике свято… На твоєму похороні буде дуже багато людей… І цвіт буде спадати до твоїх ніг…
Чутка про видіння миттю рознеслася по Бишеві та навколишніх селах. Незабаром монастирську криницю було розчищено. Люди руками наносили цегли для будівництва каплички. Поставили хрести на місці з’явлення та на місці колишнього монастиря, розпочалися Богослужіння. З кожним днем все більше і більше вірних приходило на місце з’яви Пречистої Діви. Люди з навколишніх сіл добиралися різними видами транспорту. Невдовзі про це паломництво дізналася комуністична влада і почала вживати всіх заходів, щоб припинити прощу. Пана Василя забрали до району. Віз його дільничний на тачанці. По дорозі жорстоко бив, домагаючись, щоб відмовився від своїх слів. Знущалися над чоловіком і в районі, і в міліції. З’явилася замітка в районній газеті, яка заперечувала усі слова п. Василя. Пізніше він згадував, що зазнав дуже великих страждань, принижень, однак фізичного болю зовсім не відчував.
Через деякий час ліс був оточений міліцією, і туди нікого не пускали. Людей лякали пострілами в повітря, записували номери транспорту, штрафували. На місці, де був монастир, комуністичні активісти почали чинити свою диявольську справу. Вирішили засипати криничку цеглою, яку люди наносили для побудови каплички. Та дивна річ. Цілюща вода все одно просочувалась крізь купу каміння та цегли, якою комуністи хотіли прикрити святе джерело. Безбожники палили хрести, образи, рушники. Відбирали у людей молитовники, пісенники і кидали їх у вогонь.
Один з чекістів витягнув пістолет і розрядив цілу обойму в образ, який принесли з церкви, а потім кинув у вогонь. Активну участь у цьому диявольському розгулі, а особливо в засипанні кринички, брав голова Деліївської сільської Ради, до якої входило село Бишів. Комуністичній владі через певний час таки вдалося зменшити потік прочан. Хрести спалювали, а на ранок виростали нові, то бишівські патріоти дбали про це. З часом люди стали рідше приходити сюди, видно, тут добре попрацювали атеїсти та комуністична влада. Але в свята та неділі впродовж усіх років бишівці приходили на місце об’явлень Матері Божої, молилися, співали, приносили квіти.
А п. Василь помер на самий Великдень. На третій день свят був похорон. Людей прийшло дуже багато. Тоді стояла прекрасна весна. Яблуні, груші, черешні зацвіли майже одночасно. День похоронів був теплий, ясний. Коли везли п. Василя на цвинтар, напротязі усього шляху вітерець підіймав опадаючий цвіт і котив валами на процесію… “І цвіт буде падати… Так було, аж поки не поховали праведного чоловіка. Отже, пророцтва здійснилися. Пройшли роки. Але вчинки атеїстів не минули безслідно. Зненацька втратив зір голова Деліївської сільської Ради. Його помічники, які особливо відзначилися у фальсифікації подій у Бишові, закінчили життя самогубством. Ніякі ліки не допомагали голові сільради від сліпоти. Він знав, чого осліп. Просив, щоб його привозили на місце об’явлення, там лягав під хрестом і плакав, каючись у своїх гріхах. Односельчанин, який перебував із головою у лікарні, згадує його слова: “Якби мені, Василю, твої очі, я б побіг і почистив би криницю, яку засипав, і молився б, молився, аби лише Пречиста Діва простила мені і повернула зір… Знаю, копав ногами, зневажав… Якби можна було повернути ті часи… Я б того вже ніколи не робив…” Так і помер незрячим, але відкрилися його духовні очі… Богородиця виявила Своє велике милосердя в такий спосіб…
Божа ласка зійшла на нашу Україну. І накази Небесної Матінки через Василя Карп’яка стали втілюватися у життя. На тому місці, де була монастирська церква, збудовано капличку, розчищено монастирську криничку. 2 червня 2003 р. Б. відбулось урочисте посвячення пам’ятної церковці-каплички. Правлячий тоді Архієрей Івано-Франківської Єпархії Софрон Мудрий, ЧСВВ, у співслужінні з численними священиками Галицького деканату здійснив обряд посвячення храму. Милий, зворушливий спів хору підкреслював винятковість події, підносив до Всевишнього. Подячна молитва з глибини душі линула з тисяч вуст прочан, які так охоче, багаточисельно відгукнулись на заклик Богородиці про неустанну молитву. Здавалось, що й природа тішиться разом із людьми, відчуває їхню радість: день був погожий, ясний, лагідне небо дихало спокоєм, легкий вітерець хвилював світлі хоругви – знамена Христові. Небуденна, особлива подія зібрала багато гостей, серед яких були журналісти, представники влади, громадських організацій.
На місці появи Пречистої Діви у лісі побудовано капличку і встановлено статую Богородиці. Радуйся, всіх уповання!
Щороку, в останню неділю травня, з ініціативи декана Галицького о.-мітрата Василя Завірача біля каплички служаться Служби Божі. До відправи залучаються всі священики деканату. А на місці з’яви Пречистої Діви Марії у ті розмаїті травневі дні, при участі численного здвигу вірних служаться молебні до Матері Божої.
Не забувають люди про це святе місце і в інші дні, випрошуючи у Пресвятої ласк та перепрошуючи Її, як за власні гріхи, так і гріхи безбожників у недавні сумні часи. Зміст об’явлення знаходить відгук у серцях все нових і нових християн… Молитва, покута, піст, жертва, добре християнське життя… Просто і доступно… Як і всі інші веління Богоматері у різних частинах світу-у Фатімі, Люрді, Меджугор’ї. А тепер і в Бишеві. Вона не наказує, а закликає до поправи нашого життя, як Мати Своїх любих, але неслухняних дітей. Від того, чи відгукнемося ми на Її прохання, залежить наше майбутнє.
Джерело: https://pilgrimage.in.ua/hram-sv-yuriya-u-byshevi/
