Церква Воздвиження Чесного Хреста

Історія та архітектура церкви Спорудження храму в Маріямполі розпочалося у 1926 році на кошти греко-католицької громади та завдяки щедрій допомозі Станіславського владики Григорія Хомишина. Церква Воздвиження Чесного Хреста була зведена у 1930 році. Споруда стоїть на бетонному фундаменті, виготовлена з мурованої цегли. В плані хрещата та отинькована. Церква Воздвиження Чесного Хреста складається з чотирьох квадратних приміщень, що симетрично розміщені відносно рамен хреста. Вівтар, кліроси та бабинець вкриті двоскатними дахами. Купол розташований на масивному восьмигранному барабані з вікнами у формі напівциркульних отворів. Через них до церкви потрапляє денне світло. Церква Воздвиження Чесного Хреста декорована невеликим фронтоном над головним порталом та розкрепованими карнизами.
Сьогодні храмом  користуються почергово греко-католицька та православна громади.

У церкві зберігається Маріямпільська чудотворна ікона Божої Матері.

За найдостовірнішою версією, її створив рівно 500 років тому італійський художник епохи Відродження друг Рафаеля Антоніо Бацці, званий Содомою. Він є автором картин «Святий Себастьян», «Георгій убиває дракона», а також 10-х картин із серії «Мадонна з дитятком», що зберігаються в музеях Лондона, Рима, Мілана, Турина, Балтимора, Флоренції, Відня, Мюнхена та Вашингтона. Частина із цих картин зберігалася у приватних колекціях. Одна з них, куплена свого часу в Італії родиною графів Потоцьких, потрапила у ХVІ ст. до Маріямполя. Невдовзі цю святиню придбав великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав-Ян Яблоновський. Будучи фактично військовим міністром Речі Посполитої, він брав участь у вирішальній битві під Віднем у вересні 1683 року, коли було розгромлено османське військо, що два місяці тримало в облозі місто. Перед цією історичною битвою воїни Станіслава-Яна Яблоновського молилися перед образом Матері Божої. Вони свято вірили в те, що Богородиця дасть їм військової наснаги і вони здобудуть перемогу над ворогом. Так воно і сталося. Через декілька років після цієї вікопомної події, у 1691-му, коронний гетьман заснував на лівому березі Дністра містечко і назвав його Маріямполем на честь Пречистої Діви Марії та помістив святу ікону у придворній каплиці на Замковій горі. Відтоді «Матір Божа Переможниця» (так святу ікону почали називати після перемоги об’єднаних сил Європи над турками під Віднем) взяла під Свій Покров не тільки Маріямпіль, а й усю Галичину.

Образ, що творить дива

У той самий час зображення Богоматері з Дитям на руках стало головним елементом герба Маріямполя. На ньому на повний зріст було зображено Діву Марію з Ісусиком на руках, біля ніг Якої розміщено щит із родовим гербом Яблоновських. В історико-теологічних працях польських учених образові Матері Божої Маріямпільської приділено належну увагу. Скажімо, в теологічних розповідях Вацлава Новаківського та священника Єзуїта Алойзи Фрідріха йдеться про те, що 1733-го цей святий образ «плакав чудотворними сльозами» та «оздоровлював від найнебезпечніших хвороб, рятував хворих та допомагав вірним». Мабуть, саме тому релігійна комісія зарахувала його 1737 року до чудодійних, а маріямпільська громада розпочала побудову нового мурованого костьолу на місці дерев’яної каплички, де доти перебував чудодійний образ.

Про божественні природу та дивовижні властивості маріямпільської ікони згадував у своїй книзі «Образ Матері Божої Маріямпільської у Вроцлаві» польський учений Вінценто Урбан, який, зокрема зазначив, що 1766 р. отці-капуцини бачили зі свого монастиря парафіяльний костьол у Маріямполі, «освітлений неземним світлом, і слухали незвичайне дзвеніння…».

Відтоді, як стверджують дослідники чудодійної ікони, Матір Божа з Ісусиком на руках стала офіційно називатися Маріямпільською, а до Маріямполя зачастили, аби її побачити, відомі викладачі, письменники та полемісти не тільки з Польщі, а й з інших країн. Невдовзі опіку над чудотворною іконою перебрали на себе сестри милосердя та греко-католицька громада Маріямполя. Відтоді вже на юридичному, так би мовити, рівні вона стає святинею двох народів – польського та українського, невід’ємною частиною не лише польської історії та культури, а й української, а загалом є справжнім шедевром мистецтва, який належить світові…